Розкриваючи сказану думку, в посланні до Римлян, про виправдання вірою в Христа, ап. Павло зображує причину, що викликає необхідність явлення у світ цієї виправдувальної вірою благодаті. Цією причиною була загальна гріховність дохристиянського світу. Спочатку апостол вказує на гріховність язичницького світу, а потім на гріховність народу ізраїльського, щоб тим самим з очевидністю показати недостатність у справі спасіння людини як природного одкровення і природної моральності, так і обрядового Мойсеєвого закону.

У неділю першу після П'ятидесятниці, всіх Святих у Свято-Покровському соборі міста Києва звершувались святкові богослужіння за участі настоятеля храму протоієрея Олександра Трофимлюка та духовенства собору. Парафіяни храму долучились до священнослужителів у таїнстві Євхаристії, що собою засвідчує актуальність шанованого свята всіх Святих, яких єднає у Собі Христос, закликаючи і нас до цього єднання, не лише природнього, але й духовного.   

"Я не від світу, але вони від світу", саме такі слова ми чуємо від Христа у молитві в Гефсиманському саду. Той, Хто не від світу, жертвує Собою заради світу. І на перший погляд це трагічно, Бог це трагічно тому, що без видимих причин, тобто таких, які ми не здатні побачити, відчути, як цього і не зрозуміли учні Спасителя - безпосередні свідки Його життя, виконує реальну дію нашого спасіння. У видимості наш трагізм, у реальності наше щастя. Реальність яку являє Христос, закликаючи нас стати Його свідками.

В очікуванні радості зібралася на сьогоднішнє торжество солом’янська парафія. Після прочитання колінопреклонних молитов святителя Василя Великого, котрі становили головну особливість сьогоднішнього богослужіння, настоятель храму протоієрей Олександр Трофимлюк привітав усіх зі святом і побажав, щоб кожна спільна зустріч на молитві у Покровському соборі була повторенням події у Сіонській горниці, з якої кожен понесе благодать Божу «до всіх народів, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28: 19)

У християнській Церкві подія вознесіння Ісуса Христа на небо відзначається великим дванадесятим святом. Після свого триденного воскресіння Христос ще сорок днів перебував на землі і повчав своїх учеників, відкриваючи їм таємниці Царства Божого, після чого «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16: 19). Звідси, це свято завжди припадає у четвер, на сороковий день після Великодня.