Коли ми зустрічаємося з відвертою несправедливістю у своєму житті, то найчастіше нашою реакцією буде, звичайно, гнів. Ми пробуємо заспокоїти себе або ближніх, кажучи: потерпи, спробуй не гніватися, постарайся зрозуміти і т. і. Проте сьогодні Христос нам заповідає учитися любити не просто наших незначних кривдників, а – відвертих ворогів. Ось на цьому моменті все наше сповідання християнської віри заходить у глухий кут. То як же поступити? Вихід у заповіді до ворогів.

В церковному календарі містяться свята, які шануються нашим народом з не меншою урочистістю, ніж дванадесяті. Одним із таких великих свят є Покрова Пресвятої Богородиці, історія якого починається у X ст. і пов’язане з порятунком Константинополя та Візантійської імперії зокрема від загрози нападу завойовників.

Наш молитовний досвід у більшій мірі передбачає прохальні звернення і рідко – подячні. Ми звикли постійно вимагати від Бога і майже ніколи не задовольнятися наявним і бути за це вдячними. Та чи не таку ж настирливість демонструє нам досвід сьогоднішньої євангельської розповіді про зцілення дочки хананеянки?

Лейтмотивом сьогоднішньої євангельської розповіді звучать із застереженням для нас слова нажаханого апостола Петра: «Господи, відійди від мене, бо я людина грішна!» (Лк. 5: 8). Нажаханого, бо він вмить усвідомлює присутність поруч із собою Того, світло якого виявляє душевну темряву його внутрішнього світу. Ці ж слова повинні стати для нас критерієм того, як ми зустрічаємо в своєму житті Бога.

Дивлячись на Чесне Древо – побачмо страшні Христові страждання, поклоняючись Животворчому Хресту – віддаймо шану і поклоніння не художньому образу, а голгофській святині, що прийняла в свої обійми Спасителя світу. З таким внутрішнім налаштуванням приступаймо до сьогоднішнього святкування Воздвиження Животворчого Хреста Господнього.