Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про події, що відбулися одразу після чудесного нагодування п’яти тисяч народу, – це історія про чудесне ходіння по морю (Мф. 14: 22 – 34). Тим не менше, ця розповідь поміщена у Євангелії зовсім не для того, щоб ми лише дивувалися і захоплювалися чудесами Ісуса Христа, а для того, щоб ми за ширмою зовнішніх подій побачили в першу чергу їхнє духовне значення.

Тож розповідь про бурю говорить нам не просто про природнє явище, а вказує на різнопланові бурі нашого життя: сімейні, історичні, сердечні, головні та інші. Ми звикли уявляти Бога як того, хто гарантує нам захист, стоїть на сторожі нашого миру і стабільності як зовнішньої, так і внутрішньої. У свою ж чергу, Христос Своїми діями ніби намагається нас переконати у протилежному. Ми чекали Його на березі, а Він у морській бурі; ми сподівалися на спокійне плавання, а Він забезпечив нам смертельні випробування. Як не вписуються наші людські уявлення про Бога в об’єктивну дійсність Самого Його існування. Нам незвично з Господом миру, спокою і гармонії зустрічатися в екстремальних умовах, на межі життя і смерті, в серцевині страшної бурі.

Те саме переживали свого часу й апостоли і як швидко вивітрилася з їхніх голів і сердець пам'ять про недавнє чудо. Те ж постійно відбувається з нами щойно ми вийдемо за межі храму. Аналогічно їм ми так само виходимо з області чуда і з головою поринаємо у сферу буденності, яка не дозволяє нам угледіти в серцевині її Христа-визволителя.

Ця історія повинна підштовхнути нас на думку про те, що погрузлому у злі світі ми не зможемо створити довкола себе ілюзорного раю і не звертати увагу на страждання ближнього, постійно гнатися за уявною стабільністю, адже Господь і в бурі, і в тиші. Наше завдання у цьому хиткому життєвому плаванню не втратити з виду Христа, не втратити віру у Його спасительну місію для кожного зокрема. В іншому випадку нас потопить саме усвідомлення того: що ж буде зі мною?
Наша постійна боротьба за існування може вмить розбитися як човен, на котрого ми так надіялися як осередок особистого захисту і комфорту, але заразом будь-яка наша особиста чи спільна трагедія може стати підставою, щоби відмовитися від цих ненадійних життєвих підвалин і вийти у відкрите море, лиш би цей шлях пролягав до Бога, об якого розіб’ються як об скелю усякі життєві бурі.