Розмова, котра відбулася між Христом і багатим юнаком, стала для останнього приводом для смутку. Зазвичай нашою реакцією на його журбу буде співчуття, адже саме багатство стало на заваді для досягнення ним досконалості. Але наскільки ми можемо бути впевнені, що його вибір залишився таким же і надалі. Євангеліє нічого не говорить про подальшу долю юнака. Проте для нас його приклад служить доброю наукою і мірилом того, наскільки ж ми самі бажаємо осягнути пропонованої Христом досконалості.

Самовпевненість часто переконує нас, що ми не маємо таких перепон як у багача, адже ми люди небагаті. Тим не менше, Христос вказує на причину відсутності у нас досконалості чи хоч би його прагнення – будь-яка прив’язаність до речей матеріального світу. Дуже часто нас не стільки ранять і руйнують душу ті речі, які ми маємо, як саме прагнення володіти ними і більшим. Ось що визначає наскільки ми близькі до образу багатого юнака.

Христос пропонує нам Царство Боже і тільки досконала людина зможете увійти у його межі. Але Царство Боже – це та площина, де людина зустрічається з Богом, ангелами, святими та іншими людьми у спільності любові і поза їхньою любов’ю ніщо інше тут не може бути присутнім. То як же нам випаде потрапити туди чи насолодитися небесною радістю, коли нас тяготитиме прив’язаність земна?

Хай кожен поміркує над сьогоднішнім читанням і зважить правильно, яке місце в нашому житті займають живі люди і бездушні предмети, котрі в свою чергу можуть послужити чудовим інструментом для доброї справи.