Сьогодні, як і кожного разу, Христос закликає нас на радість весільного торжества. Весь Старий і Новий Завіти являють собою опис відносин поміж Богом і людьми, на позначення яких використовуються шлюбно-сімейні образи. І в нинішній притчі Бог є тим самим господарем, який для повноти радості весільного бенкету кличе своїх найдорожчих і найближчих друзів. Натомість бачимо з якою реакцією відповідають вони на цей заклик. Якщо господар з таким трепетом і жаданням кличе їх на цю особливу в його житті подію, то безперечно, що вони заслужили його повагу своєю попередньою увагою, підтримкою та любов’ю. Але ось у цей ключовий і найважливіший момент їхньої жертовності забракло і кожен залишається ради особистих інтересів.

Хіба не про нас розповідає ця притча? Скільки разів ми клялися Богові у вірності, у любові до Нього? Скільки разів ми відчували на собі Його підтримку і допомогу в найрізноманітніших життєвих обставинах? Але коли наступав важливий момент проявити свою вірність і любов Йому, ми не встояли і відходили в сторону. Ми так чекали цього часу найглибшої інтенсивності стосунків з Ним, що коли час його звершення настав, ми поступилися цій довгоочікуваній кульмінації на користь своєму приватному короткочасному комфорту і уявній радості.

І хто приймає замість нас цю розкіш весільного бенкету? – Злі і добрі, злидарі і недостойні. Ось хто випереджає нас на шляху до Царства радості. А якщо глянути з іншої сторони, то хіба ми самі не є такими ж негідними лукавими рабами, для яких Господь вчинив неймовірну ласку. Тож, одягаймося в одіж чеснот і діл милосердя, щоб навіть сподобившись бути запрошеними, не стали ми викинутими в пітьму непроглядну через відсутність весільних риз на собі.

Поширити у соцмережах