Наш молитовний досвід у більшій мірі передбачає прохальні звернення і рідко – подячні. Ми звикли постійно вимагати від Бога і майже ніколи не задовольнятися наявним і бути за це вдячними. Та чи не таку ж настирливість демонструє нам досвід сьогоднішньої євангельської розповіді про зцілення дочки хананеянки?

Знайома всім розповідь, в якій убита горем жінка випрошує у Спасителя зцілення для своєї дочки, відкриває нам двері до розуміння Божої любові до людства і дає приклад того, як нам потрібно ставитися до іновірців.

На відчайдушне прохання хананеянки про спасіння дитини Христос мовби не звертає жодної уваги, але зрозуміло, що Серцевидець усього добре відчуває тяжкі страждання згорьованої матері. Більшою мірою, це тривожне вичікування було необхідне для самої жінки, щоб виявити її абсолютну віру, а також для Христових учеників, щоб проявилися у їхніх серцях співчуття, милосердя і любов до ближнього.

Жінка-язичниця викликає своїми благаннями жаль до неї правовірних апостолів і вони, дивлячись на видиму байдужість Христа, звертаються до нього, ніби також благаючи: «Господи, допоможи ж цій бідолашній жінці в її горі, адже вона все одно людина, хоч і язичниця, чи нам теж легковажити такими людьми?!»

Своїми ж зовнішніми відмовами у допомозі Христос, ніби підштовхує її Своїм люблячим зором стояти на своєму, не переставати вірити, до кінця іти в твердому намірі допомогти дочці. Десь на глибині духу жінка відчуває цей заклик і особисте горе не дає їй відступитися від свого наміру. За таку віру вона отримує бажане.

Чи ж з таким горінням ми звертаємося до Господа в своїх молитвах? Чи наші прохання є такими ж потрібними чи можливо ми вимагаємо некорисного?

У своїй сьогоднішній проповіді клірик Свято-Покровського храму протоієрей Сергій Цьома застеріг: «Як буває прикро усвідомлювати те, що найчастіше в житті ми бажаємо від Господа чогось, бажаємо Христового, але дуже рідко нашим бажанням є Сам Христос-Бог!»

Хай кожен поміркує з приводу нинішнього євангельського читання і переосмислить свої бажання, молитовні прохання, духовні запити і віднайде на глибині свою «сокровенну людину серця», котра приведе її до розуміння єдиного на потребу – Христа Спасителя.