У справі пізнання Бога чи плеканні якихось дарів, людина часто покладається, власне, не на самого Бога, а на особисті "заслуги" чи "правильність" виконання ритуальних дій. Не нехтуючи людською ініціативою у справі її спасіння, останнє слово все ж за Богом, а інколи бувають випадки, що й безпосередньої участі самої людини не потрібно. У Євангелії такий випадок пов'язаний з розслабленим чоловіком, одужання якого було результатом солідарності і, очевидно, любові, друзів.

Історія про біснування в місті Гадарин є досить лячною: з однієї сторони через велику кількість бісів, що є активними учасниками в цій історії, а з іншої – через байдужість і опозицію містян до духовних речей.

Сьогоднішній день Церква посвячує двом протилежним за походженням, темпераментом, життєвим шляхом постатям, котрі зробили неоціненний вклад у справі євангельського благовістя – апостолам Петру і Павлу. Церква називає їх першоверховними, оскільки на їхній вірі і трудах лежить місія благовістя, котре від хреста і воскресіння Спасителя пронеслася по всьому світу і діє досі.

Ніхто не позбавлений участі у плані Божого спасіння. Нам, християн, часто видається, що сама приналежність до Церкви робить нас привілейованими на противагу людям невіруючим чи інших віросповідань. Сьогоднішня ж зустріч Христа з римським сотником доводить універсальність Бога, Який є для кожного його творіння.

Ми здатні позиціонувати себе через власне тіло і те, що йому належить. Через це матеріальне більшою мірою становить левову частку нашого життя. Проте це лише половина правди, бо інша її частина – духовна складова, яка прагне виявлення. Саме тому Христос закликає шукати найперш її, бо вона осердя нашого буття.