Коли ми зустрічаємося з відвертою несправедливістю у своєму житті, то найчастіше нашою реакцією буде, звичайно, гнів. Ми пробуємо заспокоїти себе або ближніх, кажучи: потерпи, спробуй не гніватися, постарайся зрозуміти і т. і. Проте сьогодні Христос нам заповідає учитися любити не просто наших незначних кривдників, а – відвертих ворогів. Ось на цьому моменті все наше сповідання християнської віри заходить у глухий кут. То як же поступити? Вихід у заповіді до ворогів

Лейтмотивом сьогоднішньої євангельської розповіді звучать із застереженням для нас слова нажаханого апостола Петра: «Господи, відійди від мене, бо я людина грішна!» (Лк. 5: 8). Нажаханого, бо він вмить усвідомлює присутність поруч із собою Того, світло якого виявляє душевну темряву його внутрішнього світу. Ці ж слова повинні стати для нас критерієм того, як ми зустрічаємо в своєму житті Бога

Наш молитовний досвід у більшій мірі передбачає прохальні звернення і рідко – подячні. Ми звикли постійно вимагати від Бога і майже ніколи не задовольнятися наявним і бути за це вдячними. Та чи не таку ж настирливість демонструє нам досвід сьогоднішньої євангельської розповіді про зцілення дочки хананеянки?

Дивлячись на Чесне Древо – побачмо страшні Христові страждання, поклоняючись Животворчому Хресту – віддаймо шану і поклоніння не художньому образу, а голгофській святині, що прийняла в свої обійми Спасителя світу. З таким внутрішнім налаштуванням приступаймо до сьогоднішнього святкування Воздвиження Животворчого Хреста Господнього

Є у церковному календарі празники, котрі відбивають дві реальності смислового навантаження – радісну і трагічну. До таких свят можна віднести Вхід Господній у Єрусалим, Усікновення глави Іоана Предтечі, Воздвиження Чесного Хреста та ін. Проте є свята, котрі несуть нам виключно радість. Саме до таких належить сьогоднішнє торжество – Різдво Пресвятої Богородиці.