Притча про безіменного багача і вбогого Лазаря відкриває перспективу Царства Божого. Нам часто здається, що сюжетний супровід історії вказує на головну тему, але у випадку Христових притч ми найчастіше зустрічаємося з прикладами парадоксальності.

В суботу, напередодні дня вшанування пам’яті великомученика Димитрія Солунського, Церква встановила поминання усіх від віку спочилих. Це свято, власне, дало назву поминальній суботі – Димитрівська.

Смерть є завжди трагічною подією і для людини вона є останньою точкою у її життєвому шляху. Зовні все саме так і виглядає, оскільки людина народжується, живе, трудячись, і в кінці-кінців помирає. Христос ставить під сумнів такі погляди на життя і на власному прикладі засвідчує, що смерть це ще одна сторінка у людському бутті, а не прикінцева крапка в її історії.

Притча про сіяча займає одне з центральних місць Євангелія, основною темою якої є питання Царства Божого і шляхів його досягнення.

Досить звичне слово «любов» набуває іншого смислового навантаження, коли воно лунає з уст людей, що пережили горе і вчаться з цим жити далі, хто зазнав втрати рідних, у кого злоба на кривду переросла в умиротворення, хто прожив довге життя у парі, проходячи різноманітні випробування, хто зберіг вірність до кінця і так далі, ніж молодим закоханим, які освідчуються у почуттях, ніж парі молодят, які лише ступили на шлюбний порі, ніж кумирам, що горлають зі сцени про любов до всіх. А якщо про цю любов говоритиме Сам Бог з хреста страждання і смерті та з печери воскресіння і ця любов виходить за межі наших родинно-дружніх відносин, а поширюється на добрих і ще більше на злих, то як сприйняти нам це важке слово євангельської любові? Христос учить нас цьому на власному прикладі, закликаючи нас до участі у Його Божій любові.