Найчастіше події прощання викликають у нас почуття смутку і печалі. Коли ми відпроваджаємо рідних, прощаємося з друзями, спроваджуємо з життєвого шляху тих, хто відійшов у вічність, ми засмучуємося, бо прагнемо бути поряд з тими, кого любимо, або хоча б розраховуємо на подальші зустрічі. Проте сьогодні апостоли дають нам прецедент того, коли прощання і остання зустріч можуть стати приводом для великої радості, котра не відбереться при жодних життєвих обставинах.

Питання людської вразливості до хворіб найчастіше асоціюється з наслідком особистої чи родової гріховності. Більшою мірою неправильна реалізація особистісного буття дійсно має своїм результатом духовне та/чи фізичне каліцтво. Проте бувають випадки, коли правило причинно-наслідкового закону не діє і тоді виникає ситуація, котра руйнує усталений стереотипний факт і вимагає пошуку інших пояснень.

Кожна тілесна хвороба є лакмусовим папірцем, котрий сигналізує про внутрішню розладнаність. Ця розладнаність походить з утратою зв’язків з Джерелом нашого буття – Богом-Творцем. Коли ми позиціонуємо себе як грішну людину, то попереднє твердження цілком справедливе і логіка формальних взаємовідносин лише підтверджує цей факт у парі «порушення-покарання» чи «гріх-нещастя». Що ж нам сказати на те, коли хвороби і нещастя спіткають людей благочестивих і святих? Невже їхній моральний стан не повинен підтверджувати світську поговірку: «В здоровому тілі – здоровий дух»? Як свідчить багатовіковий досвід духовного життя християнської Церкви не завжди одне є наслідком другого, а сьогоднішній приклад і поготів.

Сьогодні ми стали свідками приватної бесіди Христа з жінкою. Це один з небагатьох випадків, коли Христос один на один розмовляє з людиною без участі натовпу людей. Єдина приватна розмова, котра зуміла перерости у резонанс духовного пробудження і піднесення у цілого народу північноюдейського міста Самарії. Що такого відбулося між чоловіком і жінкою, незнайомцями і представниками ворогуючих племен у побутовій ситуації, що змусило ціле місто на два дні стати слухачами незвичайного проповідника, а апостола Іоана внести цю історію у своє євангеліє?

Третя неділя після Великодня присвячена пам'яті жінок-мироносиць. Жінки, які були одними з найближчих послідовників, а надалі і сподвижників Христа, поряд з апостолами, стали першими свідками події, котра не мала в світовій історії прецеденту - Воскресіння Господа Ісуса Христа.