Ми часто чуємо фразу, що коли людина чогось дійсно прагне, то бажання обов’язково збудеться. Безперечно, що особисті віра і зусилля можуть здійснити омріяне, але завжди потрібно давати собі звіт наскільки бажане є необхідним. Можливо не варто, щоб усе, чого ми прагнемо, стало реальністю. Інколи наші, здавалося б, добрі наміри можуть у кінцевому результаті нашкодити. У християнському житті дуже часто доводиться узгоджувати те, чого ми прагнемо з тим, що дійсно необхідне. Чи були прагнення праведного Симеона такими, що заслуговували на реалізацію? Про це нам оповідає історія, що стала основою для свята Стрітення Господнього.

Церква, вказуючи дату початку Великого посту, попередньо готує вірних до цього особливого періоду. Цій меті слугують підготовчі неділі і сьогоднішня неділя про митаря і фарисея відкриває двері до цього духовного приготування.

Явище сліпоти завжди лякало своєю перспективою невідання, невизначеності і неспроможності. Поряд з цими обмеженнями воно містило у собі потаємний потенціал одкровень нематеріального характеру. Проте не кожен сліпець відкривав для себе ці невидимі горизонти, оскільки попри фізичну ваду паралельно існувала духовна сліпота, котра представляла собою куди більшу загрозу.

Для початку великого подвигу людині потрібно спершу підготуватися, запасшись усім необхідним. У духовному житті діють ці самі принципи. Тож, коли людина прагне почати життя за Євангелієм, їй необхідно змінити свій гріховний спосіб життя, відмовитися від шкідливих навиків. Ієрархія цінностей має змінитися: матеріальне поступитися духовному.

Після проповіді Іоана Хрестителя Спаситель виходить для публічної проповіді з тим же закликом, що й Предтеча – покаятися ради оновлення життя перед лицем нової реальності грядущого Царства Бога.