Нинішнє євангельське читання, котре ми чуємо з року в рік, повинно з новою силою бути прочитаним і глибше зрозумілим, адже попри свою сюжетну буденність ця історія складає одне з найстрашніших місць Писання. Запитаймо самі себе: чому?

Чергову завісу Божої Тайни відкриває нам Христос Своїм чудесним Преображенням. Разом з найближчими апостолами Спасителя – Петром, Іоаном та Яковом – ми стаємо свідками слави Божої, Його чергового засвідчення Своєї божественності. Та поряд з цією феофанією Христос відкриває перед нами не лише особисту славу, але й славу створеного Ним творіння. Не тільки Ісус, але й усе довкола Нього сповнюється незбагненним Божественним сяйвом.

Віра - дійсність, видимість чи все ж таки очікування невидимого і впевненість в ньому. Коже християнин, який ототожнює себе таким за духом, а не лише за іменем, хоча б раз у житі замислювався над такою дилемою. Що для нас є віра, як її віднайти, зберегти, примножити...

«Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.  А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5:42-28)

Для багатьох із нас підтвердженням істинності віри дуже часто є наявність чудес. Та й саме Євангеліє переповнене чудесними явищами. Проте у випадку Христа чуда ніколи не були самоціллю, а лише допоміжним засобом для досягнення більшої мети пов’язаної з наверненням і преображенням життя тієї чи іншої людини, якої торкнулася цілюща рука Господня.