Віра - дійсність, видимість чи все ж таки очікування невидимого і впевненість в ньому. Коже християнин, який ототожнює себе таким за духом, а не лише за іменем, хоча б раз у житі замислювався над такою дилемою. Що для нас є віра, як її віднайти, зберегти, примножити...

Для багатьох із нас підтвердженням істинності віри дуже часто є наявність чудес. Та й саме Євангеліє переповнене чудесними явищами. Проте у випадку Христа чуда ніколи не були самоціллю, а лише допоміжним засобом для досягнення більшої мети пов’язаної з наверненням і преображенням життя тієї чи іншої людини, якої торкнулася цілюща рука Господня.

Історія Церкви знає немало торжеств, в якому шанується одночасно кілька святих: трьох святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого, страстотерпців Бориса та Гліба, рівноапостольних Костянтина та Єлени, безсрібників Косьми й Даміана та багато інших прикладів святих пар, а то й цілі сонми. І всі ці приклади святих об’єднує чи то кровне родство, чи рід діяльності, чи спільне походження, чи однаковий подвиг віри. Проте сьогоднішні святі демонструють нам приклад того, як кардинально різні особистості у горнилі Христової любові отримують спільні лаври апостольської першості.

Євангельська історія знає безліч розповідей про чудесні зцілення Христом різних людей. У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули дві оповіді про зцілення сліпого і біснуватого. Ці приклади є показником упалого людства, яке своїм станом сигналізує про пошкодженість як тілесної, так і духовної складової.

Розкриваючи сказану думку, в посланні до Римлян, про виправдання вірою в Христа, ап. Павло зображує причину, що викликає необхідність явлення у світ цієї виправдувальної вірою благодаті. Цією причиною була загальна гріховність дохристиянського світу. Спочатку апостол вказує на гріховність язичницького світу, а потім на гріховність народу ізраїльського, щоб тим самим з очевидністю показати недостатність у справі спасіння людини як природного одкровення і природної моральності, так і обрядового Мойсеєвого закону.