Цього дня Святійший Патріарх Київський Філарет традиційно відвідав Свято-Покровський собор у Солом'янському районі міста Києва, адже лівий вівтар храму освячений на честь Жінок Мироносиць

«Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20: 28) – єдиний випадок у новозавітній історії, коли Ісус Христос відкрито називається не будь-ким іншим як Самим Богом.

Історія людського спасіння сповнена резонуючими подіями: великих подвигів і жахливих падінь. І на цьому   часовому потоці історії явним чи прихованим чином об'являвся Бог. Та людство вже було виснажене до краю тим гріховним станом, до якого себе само привело, а відтак потрібен був хтось ззовні, щоб допомогти йому. І ця зовнішня допомога мала бути неабиякою безликою силою, а Самим Богом

Воскресіння Христове. Кожного разу згадуючи цю подію ми чуємо про незмірну любов Божу до людей, Його милосердя, жертовність. І це є істинним свідченням. Проте, чи прослідковується участь людства у цьому дійстві? Беззаперечним є той факт, що спасіння звершене Христом існує поза часом, але разом із ти у площині людського буття, але ж це жодним чином не робить нас, автоматично, його учасниками. Участь цю потрібно заслужити, досягти. "Царство Боже силою здобувається"

Найважливішим у священнодійстві Святих Таїнств є переміна Дарів у Тіло і Кров Господа, а кінцева його мета - освячення вірних, які через Тіло Христове отримують прощення гріхів, успадковують Царство Боже.