Друк
Категорія: Новини

 

Сьогодні особливий день для кожного віруючого християнина. В цей день, Торжество Православ’я ми не просто згадуємо історичні події. Це торжество звершується і сьогодні, за нашої участі. В цей день кожен повинен дати собі певний звіт – що він досягнув в період підготовчих неділь і перший тиждень посту, а також зрозуміти чого прагнути надалі.

В такий момент ми повинні звернутися до нашого розуміння посту, чим для нас є цей період? Без жодних вагань кожен скаже це період покаяння, період переміни, період плачу і скорбот через наші гріхи, за які постраждав Христос. Можна навіть сказати що це є період трагізму. Один видатний духівник минулого століття сказав: «Бог це трагічно. Трагічно не тому, що він постраждав за нас, зовсім ні. Його втілення, його земне перебування, страждання, розп’яття і зрештою смерть це не трагічно, не трагічно для самого Бога. Бог є трагічним для людей, бо ми його таким сприймаємо».

Так само сприймали Бога і в Старому Завіті. Жертвоприношення, різні обрядовості, і навіть більше – Старозавітна Пасха є трагізмом, нагадуванням про щось скорботне, про рабство. Ця скорбота жодним чином не звільняла богом обраний народ, більше того лише поглиблювала і без того важкий стан не залишаючи нічого, окрім відчаю

Проте, Новий Завіт дарує нам нове відчуття – радість. Радість у втіленні Спасителя, радість у Його стражданнях, радість у Хресті Христовому. Одразу спадає на думку, що це зовсім нелогічно, бо що в цьому радісного? Що може бути радісного в стражданнях Христа за наші гріхи? Але в цьому і відповідь. За наші гріхи Христос страждає, заради нас. Втілюється Своєю любов’ю, любов’ю і страждає за нас. Хіба в любові можлива печаль? Звісно ні, лише радість. Не печаль за наші гріхи а радість за наше спасіння.

Після Воскресіння найперше Христос з’явився Марії Магдалині – саме так нам говорить Євангельська оповідь. Марія не впізнала Його. Не побачила у Ньому Спасителя бо була охоплена печаллю і відчаєм. Не пам’ятала слова Христа про необхідність Його страждань, не пам’ятала і про Його Воскресіння. Лише розпач і відчай. Проте, Христос одним словом стирає трагізм і дарує радість – радість Воскресіння. Вона вже не згадує відчай, розпач, трагізм, вона радіє баченому а найголовніше відчуває надію, надію на спасіння.

Апостол Павло кожне своє послання звертає до читачів із закликом і умовлянням до благочестивого життя. Він пише проти пристрастей, розбратів, гріховностей, суперечок, спекулюванням віри. Проте, якими словами він починає свої послання – словами радості. Закликає усіх вірних до радування. Гріх у християнстві набагато жахливіший аніж поза ним, бо «знаємо закон Христів і не виконуємо його». Але радість тому, що в християнстві є можливість звільнення від цього гріха, звільнення від печалі, звільнення від рабства смерті. Те, що «для невіруючих є безумство, для нас є Премудрість».

Не потрібно підмінювати поняття усвідомлення гріхів і фарисейської печалі. Як часто під видом благородної і альтруїстичної печалі ми ховаємо власний егоїзм. Егоїстичними вчинками, які завуальовані добром ми прикриваємо бажання морального задоволення. Потрібно жити сьогоденням із твердою пам’яттю про майбутнє, про свято із Свят. Пам’ятати про те, як багато уже створено для нас, а також про те, що і ми маємо докладати зусиль. Ми повинні завжди про це пам’ятати, особливо сьогодні, в цей період духовної дієвої радості. Пам’ятати не лише те чому ми постимо, а заради чого. Не для рабства, а для свободи. Не ради печалі, а ради радості. Не через смерть, а для Воскресіння і спасіння до чого ми всі покликанні. І не хай Бог своєю благодаттю нас в цьому пориванні укріплює і допомагає.

Поширити у соцмережах

Перегляди: 291