Надрукувати
Категорія: Новини

Найчастіше, щоби навчити людей таємницям Царства Божого, Христос вдається до форми притч. Але часто Бог говорить до нас простими, доступними нашому розумінню словами. Сьогоднішня євангельська зустріч Христа з законником є саме таким випадком.

На запитання книжника: «Котра заповідь найбільша в Законі?», отримує просту відповідь: «Люби Господа Бога свого всіх серцем своїм, і всією душею, і всією своєю думкою. А друга подібна до неї: «Люби свого ближнього як самого себе» (Мф. 22: 35 – 40). Здавалося б, усе тут очевидне і зрозуміле. Та в нашому повсякденному житті ми вкрай рідко зустрічаємося з практичною реалізацією пропонованої любові. Зазвичай, усі наші стосунки представляють собою як не жалюгідні форми сурогату, то її зворотної сторони – злості і невдоволення.

Для сучасної людини, з головою зануреної у вир міського темпу існування, яке вимагає для її виживання великих затрат енергії, сил, фінансів, часу та ін., дуже складно виділити у цьому нестримному коловороті життя місце для відвідин храму, участь у богослужінні, тим більше для дотримання усіх церковних приписів і канонів. Частково з цим можна погодитися, бо складні соціально-економічні умови сучасної України, дійсно, в погоні за кращим життям не лишають простору для Бога. Проте інша сторона гіркої правди є такою, що мало хто з християн взагалі переймається своїм духовним життям, спекулюючи саме на вищенаведених причинах, задовольняючись кількаразовим відвідуванням богослужінь у році на великі свята та й то не ради єднання з Богом у Таїнстві Євхаристії, а для задоволення якихось ритуальних потреб (освячення зілля, плодів, ікон, натільних хрестиків тощо).

Ми часто намагаємось реалізуватися як християни, але у відірваності від інших, автономно. Але християнський спосіб буття передбачає іншого, в чому і переконує нас Божественна Літургія, де ми всі збираємось на спільну справу «у мирі» і «в однодумності».

Найперше цієї любові ми вчимося у сім’ї, в якій виросли, а згодом і у власній. І цей досвід християнського спілкування у любові ми проектуємо і на наших ближніх, тих кого Христос приводить на наш життєвий шлях (родичів, сусідів, співробітників, звичайних перехожих тощо).

Любов до Бога є стрижнем для розуміння любові до ближнього і, відповідно, любов до ближнього відкриває нам двері до розуміння любові до Бога. Ці дві заповіді, на яких базується Закон і Пророки, взаємопов’язані між собою і окремо одне від одного не розглядаються.

На цьому шляху нашого духовного становлення ми повинні вияснити для себе, що для мене є цінністю. Чи довіряю я слову Божому через Писання? Чи становлять серцевинну мого буття хресний подвиг Спасителя? Якщо ні, то ми не маємо права стверджувати, що любимо Бога. І якщо ми не навчилися бачити спершу в собі, а потім і в ближньому образ Божий, Його відбиту в нас ікону, то ми не зможемо полюбити в інших ту божественну велич, бо перед очима буде лише власна нікчемність і ницість, через призму яких ми оцінюватимемо решту світу.

Тож, докладімо більше зусиль духовного подвигу, щоб навчитися стояти в Законі і дотриманні заповідей Божих, бо лише це дозволить принести достойні плоди любові до Бога і ближніх.

Поширити у соцмережах

Перегляди: 431