Надрукувати
Категорія: Новини

 

Дуже часто через лексичну обмеженість мови, або ж через наше недостатньо зріле розуміння речей фізичного чи духовного порядку, ми послуговуємося поняттями, яким надаємо подеколи іншого розуміння, ніж воно відповідає його об’єктивному значенню. Найчастіше такого зловживання зазнає звичне для нас слово – любов.

Здавалося б, що тут незрозумілого? Ми любимо батьків, любимо коханих, любимо собак і кішок, любимо морозиво і фаст-фуди, любимо прогулянки, любимо якнайдовше поспати і цей перелік можна продовжувати до безкінечності. Всюди тут фігурує ключове слово – любов. Та чи ми не нівелюємо його значення у такому широкому діапазоні об’єктів нашої любові, які простягаються від віднесених стосунків до задоволення своїх природних потреб? Чи можемо ми сказати, що любимо матір з такою ж інтенсивністю як картоплю фрі? Навряд, а все ж користуємося одним і тим самим словом на позначення нашого відношення до них. То може нам варто виробити синонімічний ряд, який би задовольняв оцінювальну шкалу наших цінностей, чи можливо нам потрібно очистити значення слова «любов» від домішків і значеннєвих нашарувань, щоб побачити осердя сенсу?

Давні греки послуговувалися кількома поняттями, якими висловлювали своє відношення до людей, речей чи явищ: filia, storge, ludus, mania, eros, agape. Оскільки ж українська мова не може похвалитися такою синонімією, то ми повинні ви кристалізувати справжнє значення слова «любов», якому надаємо важливого місця у житті і ставимо щодо нього високу планку вимог.

Зробити це може лише церковна свідомість через знання Слова Божого і життя у Святому Дусі. Сьогоднішнє Євангеліє нам говорить чітко: «…любіть своїх ворогів…» (Лк. 6: 35). Ця незбагненна вимога ставить перед нами неможливу перепону, адже нам не завжди вдається з лагідністю віднестися до своїх рідних, не кажучи вже про любов до ворогів. Тому ми кажемо, що намагаємося виконати заповідь про любов до ближнього, але через падіння моралі і внутрішнього духовного стану, ми навіть цю заповідь підмінили, визначаючи ближнього як свого найближчого родича. Проте, Христос в іншому місці писання говорить, що ця любов негідна, якщо на першому місці буде не Бог. Отже, ближній – це не тільки родич, це і всякий незнайомець, який є таким самим дитям нашого спільного батька – Бога-Творця. За цією логікою і навіть ворог стає для нас кимось іншим, ніж той кого ми звикли бачити під цим ярликом.

Звісно, ми розуміємо свій духовний занепад і готові щоразу визнавати поразку у виконанні цієї високої вимоги, але, власне, через справжню любов до рідного ми можемо відкрити для себе якраз істинне значення любові, яке не обумовлюється ніякими зовнішніми факторами.

Бог є Любов і тільки Він єдиний по-справжньому любить, а ми не в силі осягнути цієї властивості, яка за природнім нашим існуванням нам не належить, а є даром звище, якого ми стяжаємо через смирення вмотивоване нашим щирим усвідомленням власної немочі і надією на Господа Бога, Якому все можливо і в першу чергу преображення нашої зіпсутої істоти.

Поширити у соцмережах

Перегляди: 332