Надрукувати
Категорія: Новини

Щоразу, коли звучить молитва, слово Писання, прохання ближнього про допомогу, особиста радість чи горе – це завжди персональне запрошення Бога на звану гостину. Нам часто здається, що зустріч з Богом обов’язково повинна супроводжуватися якимось незвичайними подіями, але Господь приходить у найпередбачуваніший спосіб: через слово, через людину, через подію чи певні обставини. Єдина проблема – наша спроможність відповісти на це запрошення.

Людина здобуваючись на славу, владу чи речове майно, найчастіше стає їхньою заручницею і тоді уже наша приналежність до них визначає відношення і стосунки з ближніми та Богом. Якщо у мене є щось своє, чим я володію, то повинен у першу чергу піклуватися про це, - думаємо ми. А тоді людина потрапляє у кризову ситуацію чи взагалі у передсмертний період і вже нічого з того, що раніше становило цінність, не має того блиску і значення. Людина прагне відгукнутися на поклик вічності, а навиків спорідненості з її категоріями немає, тому слово Бога проходить повз чутливості вуха і серця людини.

Господь, як добрий господар Своїх володінь всяку мить готовий прийняти кожного за святковим столом, оскільки всім надсилає запрошення на свято життя і радості, а проте потрапляє на це торжество не кожен. Через особисту прив’язаність до сторонніх речей людина стає неспроможною відгукнутися на заклик до зустрічі, бо відсторонилася від Істини і Реальності, якими є Живий Бог, різноманітними сурогатами. Через це наше самовпевнене уявлення про особистий ексклюзивізм не дозволяє нам побачити справжнього стану речей, де різного роду грішники і безбожники насправді випереджають нас на дорозі до Царства Христового.

Тому притча про званих на вечерю спонукає нас до відповідальності за вибір бути послідовниками Христа, щоразу поглиблюючи стосунки з нашим Другом і Володарем та, довіривши йому своє життя, виконувати Його волю, яка покликана кожного з нас привести до радості, миру і любові за спільним столом у Царстві Бога.

Поширити у соцмережах

Перегляди: 268