Надрукувати
Категорія: Новини

Для сучасної людини, з головою зануреної у вир міського темпу існування, яке вимагає для її виживання великих затрат енергії, сил, фінансів, часу та ін., дуже складно виділити у цьому нестримному коловороті життя місце для відвідин храму, участь у богослужінні, тим більше для дотримання усіх церковних приписів і канонів. Частково з цим можна погодитися, бо складні соціально-економічні умови сучасної України, дійсно, в погоні за кращим життям не лишають простору для Бога. Проте інша сторона гіркої правди є такою, що мало хто з християн взагалі переймається своїм духовним життям, спекулюючи саме на вищенаведених причинах, задовольняючись кількаразовим відвідуванням богослужінь у році на великі свята та й то не ради єднання з Богом у Таїнстві Євхаристії, а для задоволення якихось ритуальних потреб (освячення зілля, плодів, ікон, натільних хрестиків тощо).

Сьогоднішнє євангельське читання дає нам чітку й однозначну відповідь у чому суть усього Закону і Пророків, тобто як ми все-таки можемо реалізувати свою віру на практиці і дає нам її ніхто інший як Сам Спаситель: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22: 37 – 39).

Протоієрей Сергій Цьома у проповіді на цей день сказав більше того, що навіть наше відвідування храму, дотримання посту і прийняття Христових Таїн найчастіше не дають якісного результату. В чому причина? Відповідь проста – відсутність любові. Ми часто намагаємось реалізуватися як християни, але у відірваності від інших, автономно. Але християнський спосіб буття передбачає іншого, в чому і переконує нас Божественна Літургія, де ми всі збираємось на спільну справу «у мирі» і «в однодумності».

Найперше цієї любові ми вчимося у сім’ї, в якій виросли, а згодом і у власній. І цей досвід християнського спілкування у любові ми проектуємо і на наших ближніх, тих кого Христос приводить на наш життєвий шлях (родичів, сусідів, співробітників, звичайних перехожих тощо).

Отець Сергій привів розповідь з життєпису українського філософа і містика Григорія Савича Сковороди, де той говорить своєму співрозмовнику про правило на перевірку гідності прожитого життя: «Якщо ти в своєму житті сотвориш бодай одне добре діло, то смерть тоді не буде страшною».

Тож, роздумуючи над цими словами, запитаймо себе вкотре: Чи достатньо я проявив любові до свого ближнього? Чи було хоч одне моє добре діло не вигідним для себе самого? Якщо на глибині своїх сердечних порухів ми відчуємо щемливе голосіння нашої совісті про потребу саме безкорисливої любові, то прикладемо максимум зусиль для цієї воістину «сродної праці» кожного – бути даром і свідком любові Божої для світу.

Поширити у соцмережах

Перегляди: 366