"Я не від світу, але вони від світу", саме такі слова ми чуємо від Христа у молитві в Гефсиманському саду. Той, Хто не від світу, жертвує Собою заради світу. І на перший погляд це трагічно, Бог це трагічно тому, що без видимих причин, тобто таких, які ми не здатні побачити, відчути, як цього і не зрозуміли учні Спасителя - безпосередні свідки Його життя, виконує реальну дію нашого спасіння. У видимості наш трагізм, у реальності наше щастя. Реальність яку являє Христос, закликаючи нас стати Його свідками.

У християнській Церкві подія вознесіння Ісуса Христа на небо відзначається великим дванадесятим святом. Після свого триденного воскресіння Христос ще сорок днів перебував на землі і повчав своїх учеників, відкриваючи їм таємниці Царства Божого, після чого «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16: 19). Звідси, це свято завжди припадає у четвер, на сороковий день після Великодня.

Служіння Христу, поклоніння Богові - який зміст ми вкладаємо в ці слова... Як часто ми міркуючи людськими поняттями намагаємося інтегрувати в Божественний вектор, абсолютно трансцендентний нашому бутті, якісь наші власні постулати або ж визначення. Така інтеграція дає неочікуванний ефект - спотворенне сприйняття дійсності видимістю. Сьогоднішнє Євангельське читання яскравий цьому приклад. Воржнеча між іудеями та самарянами у питанні поклоніння та служіня Богу, і навіть у наш час це знаходить своє відображення адже як тоді, так і тепер, ми славимо, служимо не Богу, а найперше собі. Створюємо образ власності накладаючи його на Божество.

Тринадцятого травня у Свято-Покровському храмі Солом'янського району міста Києва настоятель храму протоієрей Олександр Трофимлюк у співслужінні духовенства собору звершили літургію свт. Іоана Золотоустого. До священнослужителів собору в таїнстві Євхаристії долучилися численні віряни. Після богослужіння настоятель собору подякував усім присутнім за спільну молитву, а також привітав усіх жінок із днем матері, нагадавши про важливість материнського служіння. 

Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про надзвичайне чудо зцілення людини, тіло якої було розбите паралічем. Це чергова розповідь про милосердя Боже до стражденного людства і людської байдужості до горя свого ближнього.