Христос пропонує нам Царство Боже і тільки досконала людина зможете увійти у його межі. Але Царство Боже – це та площина, де людина зустрічається з Богом, ангелами, святими та іншими людьми у спільності любові і поза їхньою любов’ю ніщо інше тут не може бути присутнім. То як же нам випаде потрапити туди чи насолодитися небесною радістю, коли нас тяготітиме прив’язаність земна?

«Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.  А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5:42-28)

Чергову завісу Божої Тайни відкриває нам Христос Своїм чудесним Преображенням. Разом з найближчими апостолами Спасителя – Петром, Іоаном та Яковом – ми стаємо свідками слави Божої, Його чергового засвідчення Своєї божественності. Та поряд з цією феофанією Христос відкриває перед нами не лише особисту славу, але й славу створеного Ним творіння. Не тільки Ісус, але й усе довкола Нього сповнюється незбагненним Божественним сяйвом

Віра - дійсність, видимість чи все ж таки очікування невидимого і впевненість в ньому. Коже християнин, який ототожнює себе таким за духом, а не лише за іменем, хоча б раз у житі замислювався над такою дилемою. Що для нас є віра, як її віднайти, зберегти, примножити...

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про події, що відбулися одразу після чудесного нагодування п’яти тисяч народу, – це історія про чудесне ходіння по морю (Мф. 14: 22 – 34). Тим не менше, ця розповідь поміщена у Євангелії зовсім не для того, щоб ми лише дивувалися і захоплювалися чудесами Ісуса Христа, а для того, щоб ми за ширмою зовнішніх подій побачили в першу чергу їхнє духовне значення