ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Так ми вітаємо одне одного радісним привітом, коли пережили жах богозалишеності останніх днів страсної седмиці. Проте це привітання є не лише красивими словами, традиційним християнським привітом чи звичайною ввічливістю. Слова "Христос воскрес!" є свідченням події, котра трапилася з Боголюдиною Ісусом Христом, нашим Спасителем, і стала новою точкою відліку життя світу. За ширмою земного фіаско Людини Ісуса Христа була прихована справжня духовна революція Бога-Сина, котра поклала край пропасті між Творцем і творінням і дала можливість реалізуватися відносинам поміж ними.

Сьогодні Бог мовчить. Його бездиханне Тіло лежить знерухомлено і вже не може творити тих великих діл, котрі підтримували, надихали, зцілювали, повертали до життя. Сьогодні Сам Він зазнав усіх тортур з останньою станцією земного життя - смерті - від чого рятував інших і ради життя яких поклав власне. Бог не просто мовчить, - Він вбитий руками власного творіння. Що ми можемо робити у таку жахливу мить боговбивства? Богослужбові тексти, що відображають досвід церковного життя, життя у Дусі, дають нам вказівку: Нехай мовчить усяка плоть...

Весь Страсний тиждень кожен християнин проживає з Христом останні дні Його земного життя. В понеділок Церква згадує дії Марії з Вифанії, котра омила Христу ноги як знак Його близького погребіння. У вівторок Церква нагадує про Ісусове передбачення Юдиної зради та Петрового відречення, котрі для нас є засторогою перед власною мінливістю та егоїстичністю людського самовизначення, котрого потрібно збутися у горнилі боротьби з пристрастями. Аж ось у середу ми стоїмо на порозі Христового кінця, котрий розпочинається зі зради одного з учнів Ісуса - Юди Іскаріота, ганебний вчинок якого трагічно визначає не лише подальший хід подій в житті Спасителя, але, в першу чергу, - його власну долю.

Богослужіння Великої п'ятниці з виносом Плащаниці ставить перед нами запитання, котрі лунають, ніби вирок людству: Як так трапилося, що творіння убило свого Творця-Бога? Ми шукаємо відповіді у звинуваченні тодішньої духовної еліти Ізраїлю, галасливого натовпу, вищого римського керівництва в лиці понтійського прокуратора Пилата і легіонерів, історичних обставин, в які несвоєчасно потрапив Христос. Та чи включаємо ми у цей ланцюжок ще одну ланку причетну до подій двохтисячолітньої давності, але які є актуальними до сьогодні, - самих себе?

Найчастіше, коли людина поміщена у вир подій, їй важко оцінити сутність того, що відбувається насправді. Ми робимо поспішні висновки, пристаємо до того чи іншого табору, осуджуємо чи прославляємо. Єдиною можливістю розуміти мету історичного процесу – це мати пророчі здібності. Пророк стоїть над хронологічною подієвістю, бо він дивиться на розгортання історії з позиції Бога. Сьогодні Христос входить у святе місто Єрусалим як цар у супроводі ликуючого натовпу, вітаючи вождя, котрий відновить царство і скине гніт окупантів. І тільки Він один знає істинну ціль свого царського ходу, з Якого уже не повернеться живим, проте вернеться воскреслим і новим.