Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про надзвичайне чудо зцілення людини, тіло якої було розбите паралічем. Це чергова розповідь про милосердя Боже до стражденного людства і людської байдужості до горя свого ближнього.

Цього дня Святійший Патріарх Київський Філарет традиційно відвідав Свято-Покровський собор у Солом'янському районі міста Києва, адже лівий вівтар храму освячений на честь Жінок Мироносиць

Воскресіння Христове. Кожного разу згадуючи цю подію ми чуємо про незмірну любов Божу до людей, Його милосердя, жертовність. І це є істинним свідченням. Проте, чи прослідковується участь людства у цьому дійстві? Беззаперечним є той факт, що спасіння звершене Христом існує поза часом, але разом із ти у площині людського буття, але ж це жодним чином не робить нас, автоматично, його учасниками. Участь цю потрібно заслужити, досягти. "Царство Боже силою здобувається"

«Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20: 28) – єдиний випадок у новозавітній історії, коли Ісус Христос відкрито називається не будь-ким іншим як Самим Богом.

Історія людського спасіння сповнена резонуючими подіями: великих подвигів і жахливих падінь. І на цьому   часовому потоці історії явним чи прихованим чином об'являвся Бог. Та людство вже було виснажене до краю тим гріховним станом, до якого себе само привело, а відтак потрібен був хтось ззовні, щоб допомогти йому. І ця зовнішня допомога мала бути неабиякою безликою силою, а Самим Богом