Смерть є завжди трагічною подією і для людини вона є останньою точкою у її життєвому шляху. Зовні все саме так і виглядає, оскільки людина народжується, живе, трудячись, і в кінці-кінців помирає. Христос ставить під сумнів такі погляди на життя і на власному прикладі засвідчує, що смерть це ще одна сторінка у людському бутті, а не прикінцева крапка в її історії.

Досить звичне слово «любов» набуває іншого смислового навантаження, коли воно лунає з уст людей, що пережили горе і вчаться з цим жити далі, хто зазнав втрати рідних, у кого злоба на кривду переросла в умиротворення, хто прожив довге життя у парі, проходячи різноманітні випробування, хто зберіг вірність до кінця і так далі, ніж молодим закоханим, які освідчуються у почуттях, ніж парі молодят, які лише ступили на шлюбний порі, ніж кумирам, що горлають зі сцени про любов до всіх. А якщо про цю любов говоритиме Сам Бог з хреста страждання і смерті та з печери воскресіння і ця любов виходить за межі наших родинно-дружніх відносин, а поширюється на добрих і ще більше на злих, то як сприйняти нам це важке слово євангельської любові? Христос учить нас цьому на власному прикладі, закликаючи нас до участі у Його Божій любові.

Покликання не залежить від рівня нашої освіти, статусу у суспільстві, матеріального забезпечення тощо, бо, як виявилося, навіть звичайні рибалки можуть стати володарями вселеної, стати тими, хто полонитиме людей до кінця віків вірою у Спасителя Ісуса Христа.

Для багатьох українців 14 жовтня асоціюється з кількома святами. Це і День козацтва, День захисників і захисниць України, але у першу чергу цей день має релігійне значення і пов'язаний з подією, що в християнському календарі отримало назву - Покрова Пресвятої Богородиці.

Любов не може бути абстрактною. Вона вимагає живих стосунків між особами. І коли ця любов є справжня, то вона включає як радість, так хрест відносин, не визначаючись одним лише емоційним супроводом.