Біблійною мовою відносини Бога і людини часто передаються через аналогію сімейних стосунків між чоловіком і жінкою або через образ Жениха і Нареченої. Відповідно порушення Божих заповідей обраним народом кваліфікується як зрада вірності чи блудодіяння.

В сьогоднішньому євангельському читанні Христос застерігає нас від подвійного служіння – Богові й мамоні. Зрештою, такий синтез все одно втілити не вдасться, адже за словом Господа, «бо одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує» [Мф. 6: 24].
Наступний лейтмотив, що логічно виходить з попереднього – «не піклуйтесь про завтрашній день». Зрозуміло, що Христос не закликає до бездіяльності, а скеровує наш зір до речей першочергового значення – Царства Божого [Мф. 6: 33].

Різноманітність людської діяльності повинна бути спрямована на славу Божу і користь для ближнього, а не на нагромадження матеріальних речей. Все, що має місце тут, на Землі, є необхідними засобами для реалізації кінцевої мети людини – привести сотворений світ до Христа задля його преображення. Людина ж нестримне бажання пізнання Бога і таємниць всесвіту обмежила бажанням оволодіти всім через егоїстичне привласнення. Відтепер уже не ми володіємо матеріальним, а воно нами. Звідси, з господарів ми перетворюємося на рабів. Тож проти такого поневолення речами видимими виступає Христос, говорячи: «Не піклуйтесь про завтрашній день».

Кожна людина повинна своє життя і працю перетворити на богослужіння, де всі речі матеріального порядку будуть слугувати засобами для задоволення цієї мети, а найкращим правилом на шляху для її реалізації слугуватимуть слова апостола Павла: «Усе мені можна, та не все корисно. Усе мені можна, та ніщо не повинно заволодіти мною» [1 Кор. 6: 12].

Поширити у соцмережах