В одній зі стихир на всенічному бдіння напередодні Неділі про митаря і фарисея звучать такі слова: "Браття, не помолімся по-фарисейськи!" Ця заторога вимагає від нас поміркувати у чому полягає небезпека фарисейської молитви, враховуючи те, що самі фарисеї сумлінно дотримувалися Закону Мойсея і передань.

Для сучасної людини слово «фарисей» набуло відверто негативної конотації, а проте для тогочасного суспільства представники фарисейства вважалися високо духовними особами і користувалися всенародною повагою. Зрештою, у самій притчі Христос не говорить, що фарисей пішов осуджений, але інтуїтивно ми відчуваємо радикальну критику Христа в адресу фарисея.

У той самий час, коли фарисей направду щиро молиться перед Богом, сповідуючи свої дійсні подвиги, які повинні б викликати у нас захоплення, оскільки сучасні християни і близько не спроможні виконати і мізер з того, Христос вводить у притчу образ митаря – людину у всьому протилежну до фарисея і зневажену народом. Чому ж Христос знаходить більше виправдання для очевидного грішника перед явним праведником?

Ніхто не може заперечити надмірність подвигу фарисея у виконані заповітів Закону і його абсолютну щирість у своїй молитві, як гріховність митаря, котрий присвятив життя нечистій справі з грішми. Відповідь ми знаходимо у самих молитовних зверненням одного та іншого.

Фарисей у певності власної праведності перед Богом не бачить свого об’єктивного стану душі, тому й посилається на дотримання заповідей, які для нього стають алібі перед реальним відчуттям власної відчуженості від Бога. Натомість митар немає на що покластися, оскільки йог життя є повним безбожництвом і він це розуміє. Його виправданість Христом полягає у тому, що на відміну від фарисея він гостро відчуває цю екзистенційну пропасть між Святим Богом і пекельним станом його нутра. Оце прозріння і визнання відірваності від життя спонукає його просити про помилування, що означає заклик до Бога продовжувати його любити не залежно від йог прогрішень.

Фарисей, хоч і стоїть перед Богом у молитовній зосередженості, насправді не потребує Бога, як такого, оскільки він задовольняється заповідями від Бога і вони, на його думку, стають свідками його непогрішності на фоні усіх тих грішників, котрими повниться храм. Він втішається таким станом речей, не усвідомлюючи його ілюзорність.

Заклик «не помолитися по-фарисейськи» закликає нас у часі підготовчих неділь перед Постом відмовитися від видимості власної нормальності і плекати в молитвах реального бачення особистого безбожництва, що є першим кроком до зустрічі зі справжньою Реальністю.

Поширити у соцмережах