Дуже часто слова: "Бог простить", якими ми відповідаємо на заклик ближнього простити його прогрішення, видаються нам простими і легкими.

З однієї сторони, Бог дійсно всемилостивий і люблячий, тож ніколи не гнівається на нас і Йому немає потреби нас прощати, бо ми вже Ним прощенні на хресті.

З іншої сторони, словами "Бог простить" ми ніби перекидаємо тягар прощати на Бога, бо інтуїтивно відчуваємо, що на прощення ми практично неспроможні.

Очевидно, що саме ця точка є моментом, коли нам потрібно перерости самих себе і власний погляд на світ і ближнього. Можливо, той ближній, котрий очікує від нас лояльності, радий був би почути інші слова: "Я прощаю тебе".

Прощення не може даватися легко, оскільки це є самогубством самостверджуючого Я, коли я змушений подивися на кривдника не з позиції судді, а з позиції Бога, Який безумовно любить. Людині здійснити це самотужки неможливо, бо першим, хто по-справжньому простив своїх убивць, був Христос і простити ближнього означає наслідуввти Христа, тобто уподібнитися Богу.

Прощення є даром благодаті, котра посилається нам через сопричастя з Христом. Лише досвід зустрічі з Тим, Хто нас уже в усьому простив, і подяки за це безумовне прийняття спонукає до аналогічного наслідування цього прикладу.

Саме тому Церква нагадує нам про необхідність прощення для самих себе і для інших, щоб ми могли розпочати подвиг посту з правильного налаштування духа, бо прощення є шляхом до зустрічі з собою справжнім і набуттям властивості бачення іншого, як Іншого, який є так само любимим Самим Богом, як і ми.

Поширити у соцмережах