В історії про милосердного самарянина йдеться про головне питання людини. Книжник, дослідник Писання, запитує Спасителя: Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути? Запитує, щоб випробувати Христа, оскільки будучи знавцем Біблії, знає відповідь на це питання, але він хоче почути, що на це скаже цей пророк.

Христос дає можливість йому самому відповісти на власне питання. Книжник відповідає дуже влучно: Люби Бога і люби ближнього. Ісус підтверджує його слова, бо вчить того самого, що й весь Старий Завіт, весь моральний зміст якого об'єднаний у цій подвійній заповіді.

Разом з тим, книжник ставить сам себе в незручне становище, адже тепер змушений виправдовуватися: мовляв, слова Писання беззаперечні, але в самому житті виникають проблеми з їх застосуванням на практиці.

Звідси, треба прояснити хто ж такий «ближній»? Спираючись на Писання, можна сказати, що загальноприйнятою відповіддю буде – співвітчизник. Народ творить спільноту солідарності, а якій кожен підтримувався усіма, тож мав вважати іншого таким, як він сам, частиною цілого. Звідси, іноплемінник та іновірець не можуть належати до категорії ближнього. Але, як бачимо з заключної частину діалогу між книжником і Спасителем, поняття «ближній» виходить далеко за зовнішні обмеження раси, національності, релігії тощо.

Христос перевертає з ніг на голову тогочасні уявлення про моральні принципи і Закон Божий. Тож у питанні «хто мій ближній» акцент переноситься не на особу ближнього, а на внутрішній світ самого питальника. Річ не у тому хто мій ближній, а чи я сам стаю для іншого ближнім, чи я здатен відгукнутися на горе або потреби іншої людини. Якщо я зможу солідаризуватися з будь-яким іншим, то всі і кожен є моїми ближніми. Ось відповідь на питання книжника і це відповідь на наші питання взаємовідносин з іншими людьми.

Поширити у соцмережах