Останні дні Великого посту цілком виправдано називаються Страсною седмицею. Адже цей період є особливим часом перед Світлим Христовим Воскресіння: часом випробувань, невимовних страждань і хресної смерті.

День за днем Свято-Покровська парафія з особливою зворушливістю, якою були наповненні великопосні богослужіння, ішла цим скорботним шляхом духовного очищення від початку посту, і особливо від понеділка Страсної седмиці, до цього кульмінаційного моменту прощання з померлим Христом і внутрішнього передчуття грядущого воскресіння.

Протягом цього часу ми вчилися бути більш пильними за своїм душевним станом через євангельський заклик Христа до апостолів у Гетсиманському саду (Мф. 26: 38). Великий Понеділок особливим піснеспівом «Ось Жених гряде опівночі» закликав нас до духовного сторожі. Цей тропар є відсиланням до притч «Про десятьох дів» та «Про вірного слугу» (Лк. 12: 36 – 46). Ці розповіді вчать нас сприймати власне життя як підготовку до довгоочікуваної зустрічі з Христом. Тож пильність є необхідною умовою її, щоб не пропустити свій шанс, оскільки нікому не відомо, де і при яких обставинах застане нас смерть.

Великий Вівторок продовжує тему про десятьох дів поряд з іншими образами – притча «Про таланти» та Страшний Суд (Мф. 25: 14 – 46). Разом з тим, образ праведного Іова, про якого згадується зі старозавітних читань на Часах цього дня, ніби готує нас до наближення невимовних страждань, котрі перетерпів наш Спаситель Ісус Христос, від рук людей переповнених злом і ненавистю.

Цей важкий хрест від байдужості людства на виявлену любов Божу знаходить свій початок у безчесній зраді. Цю жахливу подію ми згадуємо на третій день – у Велику Середу.
Невдячна душа, котра шукала лише власної вигоди, насмілилась на найганебніший в історії людства поступок – поцілунком видати в руки таких же злочинців, як і сам Іуда, Творця усього видимого і невидимого. Цього дня, аж до виносу Плащаниці, Церква востаннє цьогоріч звершує поклони з молитвою преподобного Єфрема Сиріна.

Змішаними почуттями смутку і радості пройнятий богослужіння Великого Четверга: смутку через початок хресного сходження Христа на Голгофу, а радості через ту велику втіху, яку Господь приготував для всіх, хто любить Його. Ця «хресна радість» і є тією справжньою духовною радістю, яка нам нині подається, адже саме в цей день Господь встановив на Тайній Вечері Таїнство Євхаристії (Причастя).

День Великої Пятниці демонструє нам всю ницість гріховної людської вдачі, коли за всю Божественну любов, людина спромоглася відповісти злісною невдячністю. Ще зовсім недавно ті люди, котрі вимахували пальмовими гілками і стелили під ноги осляті, на якому їхав Ісус, одяг, тепер вимагають Його смерті, причому найганебнішої на той час – через розп’яття. Велика П’ятниця є днем невимовного болю від чергової втрати людиною Бога, тому для християн усього світу цей час є найскорботнішим у всьому церковному році. Ми переживаємо Хресні страждання і смерть Ісуса Христа.

Цього дня звершують два найважливіших богослужіння – винос Плащаниці і Чин погребіння. У супроводі хору і парафіян клірики Свято-Покровської парафії звершили обхід з Плащаницею довкола храму.

І ось, по закінченні всіх тортур, усього хресного видовища, наступає день тиші і спокою – Велика Субота. Оскільки вона є передоднем Світлого Воскресіння, то в богослужінні цього дня уже простежуються як траурні, так і святкові недільні риси. Велика Субота сповнений не тільки печалі, але й надії, і сподівання.

Тож усе, що нам залишається напередодні великого чуда Христового Воскресіння, це зібрати в собі останні каплі щирості, непевної віри і мізерної любові, і з усвідомленням особистої недостойності і невдячності, принести їх перед олтарем Божим і, представивши як найбільші наші дари, остаточно віддати їх Богу, отримавши взамін невимовну радість – запевнення у реальності Божої присутності поряд з нами, Його безмежної і самовідданої любові до нас і втіхи від перспективи вічності цього дару.

Поширити у соцмережах