Лейтмотивом сьогоднішньої євангельської розповіді звучать із застереженням для нас слова нажаханого апостола Петра: «Господи, відійди від мене, бо я людина грішна!» (Лк. 5: 8). Нажаханого, бо він вмить усвідомлює присутність поруч із собою Того, світло якого виявляє душевну темряву його внутрішнього світу. Ці ж слова повинні стати для нас критерієм того, як ми зустрічаємо в своєму житті Бога.

На мить апостола Петра наповнило до краю жахом і трепетом перед величчю Того, Хто, будучи Невмістимим, поміщується біля нього в хирлявому човні звичайного рибалки. Усвідомлення того, що незбагнений і невидимий Бог може бути так близько до людини ще більше потрясло основи його грішної істоти.

У своєму житті, приходячи до храму, стаючи на молитву, ми дуже часто очікуємо швидкої духовної переміни, швидкого Божого відвідання, не даючи собі звіту про те, чи будемо ми готові зустрітися лицем до лиця з Творцем усього, в якому налаштуванні духа ми будемо, коли Він стане на нашому шляху, чи впізнаємо ми Його в повсякденному житті за личиною зовнішніх речей?

Петро прозрів до глибини душі, що він не може вмістити тієї Втіленої Любові, що саме зараз перед ним постала, тому й просить залишити його. Він говорить такі жахливі слова не через те, що йому байдужий був Господь, чи що він не хотів Його зустріти, або через те, що він не вірив у Бога. Петро перед лицем Живого Бога кричить усім нутром, щоб Господь полегшив його муку перебування перед ним Найсвятішого, яке палить його гріховну наповненість.

Чи так само й ми, як апостол Петро, смиренно і з трепетом готові визнати свою ницість і нікчемність перед лицем Блага? Чи усвідомлюємо ми реальність Царства Божого, зачатки якого вже присутні тут, на землі, і не відповідність нашого внутрішнього влаштування з ним? Хай приклад святого апостола Петра навчить нас благоговіння і лагідності перед лицем Божим, коли Він прийде в невідомий для нас час і зустріне в тихому, смиренному стані очікування приходу Спасителя.

Поширити у соцмережах