Побутові обставини нашого життя дуже часто випробовують нас на твердість віри, наявність терпіння і любові. Коли ж ми зустрічаємося з відвертою несправедливістю, то вона сильно загострює наші внутрішні почуття і вимагає відповідного вибору щодо її подолання. Якщо в таких випадках ми починаємо шукати критерію у правді Божій, то зазвичай доводиться, на нашу думку, подавлювати в собі будь-які ініціативи, кваліфікуючи їх як такі, що йдуть від лукавого. Адже найчастішою нашою реакцією буде, звичайно, гнів. Ми кажемо самі собі або ближнім: потерпи, спробуй не гніватися, постарайся зрозуміти і т. і. Проте сьогодні Христос нам заповідає учитися любити не просто наших незначних кривдників, а – відвертих ворогів. Ось на цьому моменті все наше сповідання християнської віри заходить у глухий кут.

Золоте правило «Не роби іншим того, чого не хочеш, щоб робили тобі» тут перестає працювати, але з неї Христос починає як початкового етапу на шляху до любові до ворогів. Ця заповідь не є новою і вона відображає весь досвід нормальних взаємовідносин поміж людьми. Разом з тим, Христос вказує на обмеженість цієї заповіді. Цей моральний кодекс апелює до закону справедливості – «Око за око, зуб за зуб». Але така уявна справедливість лише поглиблює проблему, адже вона не долає наявного у світі зла. То як же поступити? Вихід у заповіді до ворогів.

Словами завжди легко маніпулювати, а справжнє втілення цього ідеалу завжди вимагає від людини величезної внутрішньої праці. Почати цей шлях потрібно найперше з любові до найближчих, рідних і тільки тоді ми відчуємо на собі тягар цієї надзвичайної заповіді, бо виявиться, що ми й найдорожчих нам людей не вміємо по-справжньому любити. Втілити цю кінцеву мету християнина ми зможемо лише з Христом, бо якщо покладатися виключно на власні сили, то наша природа продемонструє свою неспроможність і небажання йти проти нашого егоїстичного начала на користь іншого, тим більше ворога.

Зрештою, це земне життя постійно відображає закон подвійності, про який говорив апостол Павло (Рим. 7: 15), через що на питання ворогів у нашому житті потрібно подивитися ще й з іншої сторони. Часто наші кривдники через свої кпини чи кривду мимоволі виявляють у нас внутрішню незлагодженість, котра вимагає виправлення і очищення. Виходить, що вони лише допомогли виявити нашу власну злобу, гнів, заздрість, дратівливість тощо. Звідси виходить, що ці ж кривдники стають найперше добродійниками, бо підштовхують нас на лях покаяння. Тож тепер нехай кожен спитає себе: чи є у мене вороги насправді? хто мій справжній ворог?

 

Поширити у соцмережах