Гріх - це визначальний показник людського життя для старозавітного суспільства. Саме мірою Закону, що виявляє гріх людина визначалась як така. Осуд і похвала - два чинники, що визначали долю людини. Христос дає інший приклад ставлення до людства - любов, милосердя, лагідність те, де немає закону.

Христос зцілює сліпонародженого. Євангельська історія показує людську байдужість. Учні Христові запитують, хто ж вчинив гріх, вартий такого покарання. Начальники Синагоги та книжники ставляться до нього з презирством та докором. Батьки, боячись відлучення від іудейської громади, відмовляються від сина. Страждаюча людина зцілена проте, йому немає місця в тому житті, до якого він звик. Без видимості гріха - немає визначення закону, він стає непомітним та навіть небажаним для тих, хто підвладний закону. 

Як часто у своєму життя ми відчуваємо власну відчуженність світу. Ми не на своєму місці. Приклад сьогоднішньої євангельської розповіді показує нам, як же нам знайти себе в світі. "Вірую Господи" - саме так засвідчує зціленний порядок своєї душі, Бог на першому, визначальному місці. Коли й ми ж визначатимемо свою душу, розум, серце, коли ми впускаємо Бога в своє життя, а не просто очікуємо віддаленої відповіді на наші проханя, тоді й  життя та його обставини стають для нас шляхом до спасіння - істинної мети кожного християнина.

Поширити у соцмережах