Євангельське читання цієї неділі пропонує нам дві різні історії: у першій розповідається про зцілення кровоточивої жінки, а в другій – воскресіння дочки старшого синагоги Яіра. Чи не випадково церковний досвід богослужінь подає нам цих два різних чуда в одному читанні, чи можливо обидві події об’єднанні спільним духовним посилом?

У своїй ранковій проповіді на Божественній Літургії у 24-у неділю після П’ятидесятниці клірик Свято-Покровського собору на Солом’янці, протоієрей Ярослав Романчук, вказав на ключові моменти цих двох подій, котрі об’єднують їх в одну духовну науку для кожного з нас, які посвятили себе на служіння Христу і носіння Його образу.

В обидвох випадках, зазначив проповідник, – зцілення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра – євангельське зачало ілюструє нам приклади живої, сильної віри. Тієї віри, котра виросла з людської безнадії і великого горя, що спонукало йти на рішучі кроки заради одержання бажаного. Ця спонука з глибини трагедії переростає до великої віри, котра долає усі застороги страху.

Яір, котрий був старшим синагоги і батьком важкохворої доньки, підійшов до Христа в останній надії на порятунок для неї. Його вчинок був криком про допомогу, оскільки він пішов на серйозний ризик для себе, провокуючи власне відлучення від синагоги. З однієї сторони страх за подальшу долю перед юдейською громадою і релігією, а з іншої – єдиний промінь надії у лиці Христа, котрий має не найкращу репутацію у духовної еліти Юдеї. Яір робить свій вибір і Христос допомагає йому, звертаючи увагу на силу і важливість віри.

З іншої сторони, кровоточива жінка також стоїть перед важким вибором. Наразі вона нечиста через власну тяжку хворобу, що оскверняє її, і за тодішніми юдейськими ритуальними засторогами немає права кого-небуть торкатися, щоб не наразити на скверну іншого. Порушення цієї заборони загрожує їй побиттям камінням. Вона переступає межу дозволеного, оскільки багато натерпілася за роки страждання від хвороби і тепер їй не страшна навіть загроза смерті. Як і Яір, вона робить ризикований вчинок, – не промовивши жодного слова, жінка торкається до одежі Христа, отримує зцілення, але замість звинувачень і вироку чує: «Будь бадьора, дочко, віра твоя спасла тебе». І в цьому випадку Спаситель зауважує силу великої віри.

Співставивши ці події, ми помічаємо, що сила віри не залежить від того, як ми її проявляємо і чи промовляємо щось вустами. Вона не залежить від кількості вдарених поклонів чи кількості днів, проведених у пості. Сила віри залежить від того, що в нас на серці.

Коли у нас трапляється якась біда, ми шукаємо Бога: приходимо до храму, беремо участь у таїнствах, хоч не завжди відчуваємо полегшення. Чому так відбувається? Відповідь отримуємо в сьогоднішньому євангельському сюжеті. Результат наших прохань і молитовних звернень є питанням нашої особистої віри і відношення до Христа.

Зовнішній страх сковує нас перед рішучими діями, що виходять із досвіду Царства Божого і спонукають шукати відповіді і задоволення прохань виключно у Христі. Тому лише страх бути позбавленим уваги Христа має стати нашою прерогативою у духовному житті. Тільки така віра може бути гідною ревного і люблячого Бога, Який чекає зворотної відповіді від нас.

Після закінчення Літургії священнослужителі з парафіянами храму звершили спільну молитву напередодні п'ятої річниці з дня смерті настоятеля Свято-Покровського храму - протоієрея Димитрія Садов'яка. Отець Димитрій стояв у витоках відновлення української незалежної Церкви, що проявилося у його академічній та парафіяльній діяльності. Окрім того він вперше в українській Церкві незалежної України заснував синодальне управління капеланського служіння при військових формуваннях, а також завдяки йому Солом'янська святиня на честь Покрову Пресвятої Богородиці засяяла золотими куполами і була відреставрована до сучасного вигляду.

Поминальна молитва, очолена настоятелем храму протоієреєм Олександром Трофимлюком, є виявом не лише нашого християнського обов'язку перед спочилим, але й любов'ю до постаті отця Димитрія Садов'яка перед його духовним авторитетом і особистими якостями як священика, так і доброго християнина. Царство небесне і вічний спокій у радості святих і ангелів!

 

Поширити у соцмережах