Весь Страсний тиждень кожен християнин проживає з Христом останні дні Його земного життя. В понеділок Церква згадує дії Марії з Вифанії, котра омила Христу ноги як знак Його близького погребіння. У вівторок Церква нагадує про Ісусове передбачення Юдиної зради та Петрового відречення, котрі для нас є засторогою перед власною мінливістю та егоїстичністю людського самовизначення, котрого потрібно збутися у горнилі боротьби з пристрастями. Аж ось у середу ми стоїмо на порозі Христового кінця, котрий розпочинається зі зради одного з учнів Ісуса - Юди Іскаріота, ганебний вчинок якого трагічно визначає не лише подальший хід подій в житті Спасителя, але, в першу чергу, - його власну долю.

Зрада - це завжди біль, рана і зламана доля, особливо того, кого скривдили. Це стосується подружньої зради, зради між товаришами, зрада між колегами по роботі і в будь-яких інших людських взаємовідносинах. Зрада означає руйнування зв'язку між людьми, втрату вірності і довіри. Останні два слова, котрі характеризують стосунки, мають спільним коренем слово "віра". Звідси віра - це не стільки сповідання якихось релігійних чи філософських схем, скільки вказівка на реалізацію стосунків з людьми чи з вищою реальністю, яку ми називаємо Бог. Невипадково у Святому Писанні відносини боговибраного народу з Ягве найчастіше описуються через метафору подружніх стосунків чоловіка і жінки. І коли хтось з пари зраджує цій вірності, то така дія кваліфікується як блуд.

У блуді людина направду блудить, блукає, вона втрачає орієнтири й опору. Людина позбавляється цілісності і її особа дробиться, розпорошується на дрібниці, стає дріб'язковою. Відтоді її займають несуттєві, приземлені речі, у спорідненості з якими вона продає за юшку власну першородність, царське насліддя ради задоволення миттєвих потреб. Юда продає власне привілейоване місце у Царстві Бога як апостола, котрий покликаний судити народи, заради кількох залізних монет, котрі підлягають іржавінню і зникненню з ужитку.

Зрада Юди, як і відречення Петра, є прикладами людської підлості і ницості перед лицем небезпек, що загрожують власним інстинктам виживання нашої біологічної складової та зрештою призводять до її погибелі, як трапилося у випадку Юди-зрадника, чи, навпаки, можуть бути платформою, де росте усвідомлення власної немочі і зароджується покаяння для навернення і преображення людської істоти, що відбулося з апостолом Петром.

У Свято-Покровському соборі на Солом'янці ранкове постове богослужіння завершилося панахидою за новопреставленого Миколая, який є батьком настоятеля Покровського храму - протоієрея Олександра Трофимлюка. Духовенство храму і парафіяни висловлюють отцю Олександру і його родині з приводу втрати дорогої людини щирі співчуття і побажання Царства Божого новопреставленому рабу Божому Миколаю.

Поширити у соцмережах