Богослужіння Великої п'ятниці з виносом Плащаниці ставить перед нами запитання, котрі лунають, ніби вирок людству: Як так трапилося, що творіння убило свого Творця-Бога? Ми шукаємо відповіді у звинуваченні тодішньої духовної еліти Ізраїлю, галасливого натовпу, вищого римського керівництва в лиці понтійського прокуратора Пилата і легіонерів, історичних обставин, в які несвоєчасно потрапив Христос. Та чи включаємо ми у цей ланцюжок ще одну ланку причетну до подій двохтисячолітньої давності, але які є актуальними до сьогодні, - самих себе?

У своїй ранковій проповіді після хресного ходу довкола храму з Плащаницею настоятель храму митрофорний протоієрей Олександр Трофимлюк зауважив, що ми достеменно не зможемо собі відповісти на питання необхідності жертви Христа. Ми можемо говорити про те, що ця кровава Жертва була необхідною в силу потреби компенсації свавілля людини, дії якої призвели до її розриву з Богом. Можемо заявляти, що хресні страждання є свідченням невимовної любові Бога до Свого творіння. Всі ці аргументи можуть, звичайно, мати місце, але заразом і не вповні відкривають усю картину Божого плану щодо Його творива.

Хрест відбувся. Христос у гробі. Пророцтва звершилися. Невже фіаско є планом Бога, Який не зумів реалізуватися в середовищі творіння, котре вибудувало свій формат взаємовідносин. Так, Христос поза сумнівом повинен смерті, бо він не вписується в загальну модель і не готовий її приймати. Проте знаходяться люди, котрі дослухаються до Його слів і пробують впроваджувати Його спосіб життя у власний побут і роблять тиху революцію. Та перш, ніж цьому належало відбутися необхідною була Голгофа як свідок апогею людського самоствердження, котре призводить до прірви між людиною і Богом, поміж самими людьми та у самій людині робить розділення, котре ми іменуємо смертю.

Разом з тим, Голгофа нам заявляє не лише про це, а є найперше свідком безмежної Божої любові, котра готова на все ради буття іншого, навіть на власну смерть. Тому відтепер навіть смерть не є перепоною для того, щоб можна було реалізуватися у відносинах і Христос це демонструє на хресті. Звідси, Його добровільна жертва не обумовлюється смертю, бо хоч вона й приймає її, але виходить з її деструктивних меж і пропонує альтернативу - Воскресіння.

Христовий шлях - це шлях життя, але він проходить через випробування і смерть. Життя ж християнина є наслідуванням життя Спасителя, тому ми повинні набратися рішучості і терпіння, щоб бути готовими до різних випробувань перед лицем історії. Але якщо ми з Христом, то тоді ми не просто переходимо по лінійності історичного процесу, а стаємо володарями ситуації і творимо Божу волю, що веде до есхатології, де в усьому буде Христос.

Поширити у соцмережах