Сьогодні ми стали свідками приватної бесіди Христа з жінкою. Це один з небагатьох випадків, коли Христос один на один розмовляє з людиною без участі натовпу людей. Єдина приватна розмова, котра зуміла перерости у резонанс духовного пробудження і піднесення у цілого народу північноюдейського міста Самарії. Що такого відбулося між чоловіком і жінкою, незнайомцями і представниками ворогуючих племен у побутовій ситуації, що змусило ціле місто на два дні стати слухачами незвичайного проповідника, а апостола Іоана внести цю історію у своє євангеліє?

Потреба фізичної спраги переросла у духовну спрагу, але до цього людина доходить не одразу. Ми природньо намагаємося усе нами почуте, побачене чи відчуте інтерпретувати через призму власного сприйняття, хоч звісно цього буває абсолютно недостатньо. У нас немає критерію, котрий визначає міру всіх речей.

Подібне трапилося з жінкою, котра за звичкою прийшла до криниці патріарха Якова, щоб набрати води для господарських потреб і виявила там чоловіка, котрий за зовнішніми ознаками був ворогом, але, на превелике здивування жінки, звернувся до неї з потребою напитися. Щоразу Христос апелював до речей духовного порядку і щоразу самарянка намагалася все спростити до побутового рівня задоволення матеріальних потреб. Саме цей досвід найбільше притаманний нам, оскільки наші звернення до Бога найчастіше несуть прохальний характер, де на першому місці – задоволення наших прохань. Проте щоразу, коли ми промовляємо Господню молитву "Отче наш" чи ловимо ми себе на словах «... хай буде воля Твоя...», що насправді її не прагнемо, а намагаємося власну волю замаскувати під волю Бога. Чи питаємо ми себе: у чому Твоя воля Боже щодо мене?

Воля Божа щодо нас – це повнота радості у нашій єдності з Творцем, але ми не здатні з Ним бути разом, якщо не намагатимемося бути спорідненими з Ним, прагнути уподібнитися Йому, до чого, власне, Він Сам закликає: «Будьте досконалі як Отець ваш Небесний досконалий». Та як реалізувати це єднання, якщо між Творцем і творінням екзистенційна прірва? Саме відповідь Христа з нинішньої розмови з самарянкою дає нам вказівку – потрібно поклонятися Богу в дусі та істині. Що це означає?

Своє служіння Богу ми часто підмінюємо сурогатами релігійного життя – покладаємося на ритуальну складову зовнішніх проявів нашої релігійності. В той же час Христос закликає звершувати своє служіння «духом та істиною». Власне, ці слова становлять осердя духовного життя християнина і жодна антихристиянська пропаганда не здатна звинуватити віру у Христа в марновірстві, оскільки відтоді ті, що є Христові живуть не буквою, а Животворчим Духом, не покладаючись виключно на педантичне дотримання обрядів і церковних приписів.

Заклик до служіння у «дусі та істині» передбачає, що ми шукатимемо керівництва у нашому житті від віяння Духа Божого, Котрим будемо ведені, а зустріч ця відбувається на площині духа – нашого з Божим. Відтепер місцем поклоніння істинному Богу є не якесь ексклюзивне сакральне місце, а людських дух узятий з Духа Божого. Тільки на цьому рівні ми можете здійснити подію Присутності та Зустрічі обох. А «в істині» вказує на вектор через який ми зможемо її звершити. Ми знаємо зі слів Самого Спасителя, що єдиною Істинно є Він Сам, отже тільки через Нього і в Ньому можливе правильну служіння Богу, а реалізується воно через споживання Його Тіла і Крові, що робить нас причасниками обіцянки бути з Ним одно, як Христос зі Своїм Отцем.

Тож доки наші молитви будуть сконцентровані виключно на задоволення наших життєвих потреб, що тяжіють до землі, Христос завжди буде намагатися вступити у цей монолог, щоб запропонувати нам живої води, від якої більше не буде спраги і котра здатна погасити наші онтологічні потреби. Тому бесіда при криниці Якова триватиме і надалі, бо співрозмовниками будуть нові спраглі люди, серед яких є і ми.

Поширити у соцмережах