Найчастіше події прощання викликають у нас почуття смутку і печалі. Коли ми проводжаємо рідних, прощаємося з друзями, спроваджуємо з життєвого шляху тих, хто відійшов у вічність, ми засмучуємося, бо прагнемо бути поряд з тими, кого любимо, або хоча б розраховуємо на подальші зустрічі. Проте сьогодні апостоли дають нам прецедент того, коли прощання і остання зустріч можуть стати приводом для великої радості, котра не відбереться при жодних життєвих обставинах.

На прощання Христос говорить парадоксальні слова, що він повинен піти, щоб бути з ними. Ми міркуємо, що такі речі не можливі, адже якщо хтось прощається з нами, то він відходить і стає недоступний для нас, а Господь навпаки запевняє, що його відхід передбачає близькість. Певна річ, що для нас, матеріальних істот, котрі функціонують у часо-просторовій площині Христові слова видаються не просто парадоксальними, але й неможливими. Відповідь на ймовірність Христової пропозиції знаходимо в попередніх з'явах Христа жінкам та учням.

Христове: "іду до Отця і прийду до вас" свідчить про те, що від моменту Його перебування в Отця, Христос уже не буде обмежений часовими рамками та географічно, оскільки на вершині Отця, що є не космічною висотою і матеріальним небом, а сферою буття Бога, ми будемо постійно під пильним зором і слухом Христа, Котрий з цієї висоти завжди почує наші потреби і вступить у наш човен розхитаний життєвими бурями і допоможе.

Нам здається, що ми втратили Христа назавжди, адже Він помер, хоч обіцяв великі зміни, а ми побачили лише фіаско людини. Далі Він воскрес і хоч у це було важко повірити та Його власні появи і засвідчення ран свідчили про реальність Його обіцяного воскресіння. І ось, коли ми Його вже здобули назавжди, Він знову хоче покинути нас. Марія Магдалина при гробі спершу навіть не впізнала Спасителя, а коли Він звернувся до неї, впізнала і захотіла торкнутися, а проте Христос забороняє їй це робити.  Ми хочемо володіти, а воскреслий Христос уже вимагає інших відносин; ті стосунки, які були до події Воскресіння уже неможливі, бо Христос змінився і Його торкнутися можна лише зійшовши з ним на гору Отця через хрест. І Христос ще при житті земному закликав до цього піднесення не через ритуальну зустріч з Богом, а через подію зустрічі "в дусі та істині".

Оскільки тепер Христос біля Отця, Який є Всемогутнім та Необмеженим, то відтепер Спасителя не потрібно шукати в історичних джерелах та пам'ятках більше двох тисячолітньої давності, не треба його шукати в Єрусалимі та інших сакральних місцях, бо Своїм Вознесінням на небеса - духовну сферу - ми маємо шукати його у вимірі власних сердець, через які Він промовляє до нас різними засобами і присутній завжди. Тепер Христос став для ще ближчим, ніж коли-будь, бо тепер ніщо не є на заваді - ні час, ні місце, ні тіло, ні інші обумовленості матеріального світу, - щоб відчувати абсолютну присутність Христа у нашому житті.

Поширити у соцмережах