У справі пізнання Бога чи плеканні якихось дарів, людина часто покладається, власне, не на самого Бога, а на особисті "заслуги" чи "правильність" виконання ритуальних дій. Не нехтуючи людською ініціативою у справі її спасіння, останнє слово все ж за Богом, а інколи бувають випадки, що й безпосередньої участі самої людини не потрібно. У Євангелії такий випадок пов'язаний з розслабленим чоловіком, одужання якого було результатом солідарності і, очевидно, любові, друзів.

Цей випадок дуже дивовижний і застерігає нас від самовпевненості у стосунках з Богом. Тут не може бути чіткого алгоритму, який би гарантував задоволення наших потреб і прохань; це сфера взаємовідносин вільних особистостей, яка передбачає різноманітні сценарії.

Разом з тим, цей випадок є засвідченням сили спільної справи. Легко поспівчувати людині у її горі і побажати помочі від Бога, інша справа, коли кожен із нас стає руками Божими і вершить справи милосердя і добра явно, а не в думках і намірах, хоч навіть і найдобріших.

Поширити у соцмережах