Апостол Фома найчастіше викликає у нас асоціації з людиною, яка сумнівається, котра шукає логічних експериментальних підтверджень різним явищам, або навіть з людиною невіруючою. Більшою мірою, ми уже звикли з цим маркером «невір’я» апостола Фоми і легко осуджуємо його, ставлячи в противагу властивість беззастережної віри.

Чи є виправданим ярлик накладений на апостола Фому релігійною свідомістю уже багато віків? Через неглибоке, а й навіть неправильне розуміння справжньої віри, ми легко вдаємося до швидких упереджених суджень, ставлячи під сумнів віру апостола Фоми, котрий спершу дійсно не повірив апостолам, котрі свідчили про воскресіння Христа і вимагав очевидних засвідчень їхньої віри.

Разом з тим, прагнення апостола Фоми торкнутися ран Христа були спонукані не звичайною людською цікавістю чи насмішкуватим лукавством, а глибокою потребою сповідання віри в Істинного Бога, що, зрештою, і вилилося у його сповідальному вигукові щодо Христа: «Господь мій і Бог мій!».

Ця віра направду ще не є досконалою беззастережною вірою, але вона містить у собі потенціал її, оскільки плекає пошук відповідей на питання екзистенційного виміру, а не інтелектуального задоволення релігійних питань. Ця віра, котра прагне і її спрага вдовольняється Водами Життя, а також віра, котру покликано вкушати і пізнавати Бога, Який Він Благий, а це пізнання може включати в себе і прагнення пізнати Його у ранах від цвяхів і списа на руках і ребрах.

Поширити у соцмережах