Смерть є завжди трагічною подією і для людини вона є останньою точкою у її життєвому шляху. Зовні все саме так і виглядає, оскільки людина народжується, живе, трудячись, і в кінці-кінців помирає. Христос ставить під сумнів такі погляди на життя і на власному прикладі засвідчує, що смерть це ще одна сторінка у людському бутті, а не прикінцева крапка в її історії.

Напередодні власного воскресіння Христос здійснює кілька воскрешень, після якого воскреслі продовжували жити. Звісно, це життя було дочасне, оскільки це ще не було воскресіння в нове преображене життя, але ці приклади вже є свідченням дихання Царства Божого, котре приходить з Христом і вторгається у межі земного існування.

Для вдови з Наїна, котра втратила спершу чоловіка, а згодом і сина, їхня смерть означала, що вона як безправна особа, за тодішніми уявленнями, втратила також і всяку надію на опору, захист і власне майбутнє. Милосердя і співчуття Боже творить чудо для звичайної жінки сповненої горем, вирішуючи її життєву дилему.

Наше життя сповнене різних випробувань, горя, трагедій, які нас нерідко вводять у стан безвиході. Саме тут найбільша проблема, оскільки ототожнення з власним горем заслоняє сльозами очі серця і не дає помітити Христа, який йде поряд з нами саме тієї миті. Уся надія у Христі і досвід євангельських подій та життя Церкви яскраво демонструє цю Божественну присутність у нашому житті і провіденційність у ньому.

Поширити у соцмережах